Мої подорожі Україною почалися з Різдва. Ще навчаючись у 7 або 8 класі гімназії в Краматорську я потрапив до групи, яка на Різдвяні свята їхала у Львівську область. Як саме святкують Різдво на Галичині? Саме це ми мали з’ясувати, і отримали можливість взяти участь у традиційних заходах, зокрема у вертепі.

Відтоді Різдво у мене асоціювалося з двома речами: тією подорожжю і родиною одного краматорського пластуна, до якої якось мені випало потрапити на Свят Вечір.

Ці події зумовили мою особливу цікавість до різних особливостей Різдвяних свят. На щастя мав можливість відкривати для себе завжди щось нове, подорожуючи Україною, і такі подорожі, зокрема, були пов’язані з Різдвом.

Багато спогадів пов’язані у мене також з іншою подією, що безпосередньо стосується народження Христа. Це перше перевезення Вифлеємського вогню миру з Києва до Краматорська. Не пам’ятаю якого це було року, але мені мабуть назавжди залишиться в пам’яті та подорож за Вогнем. А найбільше те, як запалювали Вогонь у Михайлівському соборі; як несли його у саморобній лампадці по Києву і слідкували, щоб не згаснув; як довелося його все ж загасити перед входом у метро; як виховник довго сперечався з провідником вагону поїзда, щоб дозволили занести запалену лампаду (і все ж дозволили!); як сумнівалися, чи вистачить рідини для вогню аж до ранку, коли ми мали приїхати додому. Стільки було проблем з тим Вогнем, але ж яке врешті задоволення від факту, що ми вперше привезли Вифлеємський Вогонь до Краматорська і, найголовніше, зберегли його святість!

Того року почалася історія Вогню в Краматорську. Два роки поспіль я мав за обов’язок зберігати вогонь у себе вдома, і саме від моєї лампадки запалювалися інші для передачі в церкви і різні установи. Такий собі „охоронець вогню”. Правда на другий рік я ту справу тихенько передоручив своїй бабусі, і вона вже слідкувала, щоб та лампадка не згасла.

Щороку ми збільшували кількість людей та місць, де передавали Вогонь – це були церкви і бібліотеки із запрошеними гостями, лікарні й кімнати школярів, кілька банків і кредитних спілок, магазини та підприємства наших спонсорів, дитячі будинки, школи та економіко-гуманітарний інститут, редакції газет і хлібокомбінат... Пам’ятаю, як одного року, після передачі Вогню меру міста у його кабінеті, до нас підбіг (у прямому значенні) один з його заступників і попросив передати вогонь йому також в його кабінеті, причому дотримуючись усіх традицій.

А наступного року нас запросили передати Вифлеємський вогонь миру до міського центру позашкільної роботи. Виявилося, що вогонь ми маємо передати не працівникам або відвідувачам цього центру, а ... „дідам морозам і снігуронькам”, зібраним з усіх шкіл міста. Ви колись бачили одночасно 30 „дідів морозів” і 30 „снігуроньок”? Я до того моменту не бачив, і чесно кажучи, тоді зникло бажання робити передачу вогню. Зовсім не та атмосфера і невідповідність традиціям. Але все ж передали, бо виявилося, що передача вогню – це практично єдиний пункт програми „збіговиська дідів морозів”.

Того року я зауважив, що найціннішою є передача вогню саме в церкві, передача за участю священика. Саме там можна відчути усю святість, весь символізм Вогню. Та нажаль у східних областях більшість людей не мають звички ходити до церкви, а ті, які ходять, то переважно у церкви московського патріархату, які нажаль не дуже підтримують акції Пласту. Отож і передача Вифлеємського вогню миру у східних пластових осередках є дещо видозміненою, дещо відмінною від традиційної, бо основна увага приділяється не церквам, а іншим установам та організаціям.

Минулого року мав можливість у цьому переконатися на прикладі вже не тільки Краматорська, оскільки спілкувався з іншими осередками східної та південної України, в якості члена координаційного комітету ВВМ-2007.

Частина цих осередків значну увагу приділяли передачі вогню саме в школи, бібліотеки, інші громадські установи. Були і свої особливості. Так, у Генічеську Херсонської області Вифлеємський вогник минулого року передавали, окрім іншого, на дитячих новорічних „ялинках”, а також завдяки місцевим підприємцям просто на ринку, де люди створили справжній ажіотаж. В Донецьку Вифлеємський вогонь миру радо прийняли в церкві баптистів. У Харкові перехожі, побачивши пластунів в одностроях, одразу питали про Вогонь з Вифлеєму.

Головне, що всюди зберігався той особливий дух святості. І саме таким чином реалізується задум пластунів донести різдвяний символ добра і миру у кожну домівку.

Впевнений, що завдяки цьому задуму щороку збільшується кількість людей, для яких Різдво асоціюється із запаленням Вифлеємського вогника.

ст.пл.скоб Дмитро Колесник