|
Є на карті України місця, які нагадують яскраву книгу: читати її можна і з початку в кінець, і навпаки. Навіть якщо просто розглядати малюнки, буде захоплююче цікаво. Сторінки саме такої ,,книги” перегорнули учасники табору ,,Нащадки запорожців” (комендант о. Олександр Воловенко), подорожуючи козацькими стежками Сходу України. Серед мандрівників - пластуни і пластунки віком від 10 до 15 років зі станиць Донецьк та Авдіївка, пластові виховники і редактор газети ,,Україна Козацька ” Антін Бобир .
В часі табору було багато спостережень і відкриттів, випробувань і зламаних стереотипів, незабутніх кілометрів шляху, знайомств. Часто знайомство відбувалося і з самим собою, бо з першого дня таборування ми всі стали журналістами, які протягом обмеженого часу мали виконати редакційне завдання і підготували черговий випуск газети, присвячений звитяжцям духу – запорожцям.
Вирушивши в дорогу, перш за все відчули сплеск позитивної енергії: стук колес потягу ,, Донецьк – Херсон ”, нічні розмови про героїчне, що навіювали романтику в серці, прагнення пригод. В мандрах, сповнених героїкою, кожний (і дорослі, і діти) відчував себе громадянином, патріотом.
Хортиця
Дісталися острова швидко. На скелястому березі Дніпра розтаборувалися, відкрили табір і поспішили на зустріч з одним із семи архітектурних чудес України. Екскурсовод не завадив мандрівникам відчути козацький дух, яким мовби пронизано все навколо. Після екскурсії ,,офіційної ” слухали розповіді о. Олександра і друга Антіна - щоб так, як вони, розповідати, треба по – справжньому знати і любити Україну! В своїх денних репортажах юнаки та юначки писали про Дмитра Байду – Вишневецького, про експонати музею Запорізької Січі ( зразки козацької зброї, стовбур старезного дуба, вік якого – понад 5 тисяч років.), про січовий майдан, автентичні хатки та огороджені частоколом військові козацькі споруди, які увійшли до комплексу ,,Запорізька Січ ”, про мегалітичні пам’ятки , святилище доби бронзи, про благодатний стан душі в стінах Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, про різнотрав’я і грозовий дощ, який ні на крок не відставав від мандрівників.
А потім була ніч – сповнена спокою і трепету душі. Коли вдивлялися у темряву старого Дніпра, іноді здавалося, що мигкотіння на протилежному березі – є не що інше, як козацькі вогнища.
Дніпрогес
Перебуваючи на о. Хортиця, не зможеш оминути поглядом силуету величної Дніпровської ГЕС. Величезна висота, шлюзи, чудовий вид на Дніпрові пороги, - все це було варте і часу, і натруджених ніг, що здолали не абияку довжину мосту, поєднавшого Історію і Сучасність.
Нікополь
Від Нікополя власне я не очікувала нічого дивного: промисловий центр з ритмом життя провінційного міста.
Стереотипи ламалися один за одним. Нікополь – привітний і дуже самобутній. Самобутність вже в тому, що на місці сучасних забудов була козацька переправа через Дніпро – Микитин Ріг. Пізніше – це місце розташування Микитинської Січі. Саме тут у 1648 р. Б. Хмельницького було обрано гетьманом України. Про це і про безліч інших цікавих фактів з історії нікопольщини дуже натхненно розповів співробітник місцевого краєзнавчого музею Мирослав Жуковський.
Враження, як картинки в калейдоскопі, набували все більш яскравих кольорів: ми всі були в захваті від зеленого асфальту на центральній вулиці міста; несподіваною, але дуже теплою стала зустріч з нікопольським пластуном Костянтином; всі мешканці міста, з ким доводилося спілкуватися, наполегливо спрямовували нашу компанію до січового валу.
З кожною хвилиною знайомства Нікополь ставав ще ближчим і ще більш захоплюючим.
с. Капулівка
В Капулівку приїхали надвечір. Проблему ночівлі вирішили неочіковано швидко: мешканець села Віктор люб’язно запропонував свою садибу. Дізналися, що сам Віктор і його дружина доглядають за могилою легендарного І. Сірка ( зустріч в подорожах з такими щирими серцем людьми безумовно вплива на юнацтво як вагомий виховний фактор). Майже всі з таборовиків знали, що Іван Сірко був людиною виняткової особистої хоробрості і талановитим воєначальником, чули деякі легенди про козацького ватага. Але коли біля могили героя о. Олександр почав свою розповідь про цю людину, почуття кожного переплелися з вогненими променями закату, срібним маревом каховської води, з шепетом вільного степового вітру, з героїчним духом почутих легенд.
Впевнена, що цю мить , цю розповідь юнацтво запам’ятає на все життя.
Сакральна територія древніх
І знову дорога: моментами умиротворююча, іноді – екстремальна, то сонячна – то дощова. Вказівники, автовокзали, переходи, переїзди - і ось ми на сакральній землі. Таких місць на землі – одиниці: у Тібеті, Непалі та Єгипті. Цей ,,кам’яний острів” називають Кам’яною Могилою, що під Мелітополем. Символічним було закінчити багатоденні мандри в одному з найпотужніших енергетичних центрів планети! Тут хочеться зупинитися, помовчати, прислухатися до свого мовчання, помолитися. А ще тут здорово стрибати з каменя на камінь, ховатися в гротах (що ми і зробили, використавши ВФВ, знання з орієнтування, навички паркуру). Коли прийшов час прощатися з цією сакральною місциною, піймала себе на думці, що хотіла б сюди повернутися – хоча б на декілька днів.
Що вийшло з усієї подорожі?
Склався юнацький гурт для майбутніх подорожей місцями козацької слави. Вже там, на Запріжжі, народилася ідея нового мандрівного табору. Юнацтво мало добру нагоду для вдосконалення навичок практичного пластування; познайомилося с основами журналістики, отримало нові знання з історії України. Юнаки і юначки щодня спостерігали за роботою справжнього журналіста, щиро і відповідально долучилися до виконання редакційного завдання.
А головне, що всі учасники мандрівного табору ,,Нащадки запорожців” повернулися додому переповнені враженнями та щасливі з того, що ми – українці!
пл. сен. Тетяна Переверзєва, виховниця пластового мандрівного юнацького табору ,,Нащадки запорожців”
|